Мне 50 – не много и не мало...
За это время всякое бывало...
Что о годах моих могу сказать?
И падать приходилось и взлетать,
Узнала много я и доброго и злого,
Друзей теряла, обретала снова,
Имела в жизни и признанье и успех,
Но всё перечеркнул мой страшный грех...
Наркотики … из жизни 10 лет
Украдено, как не было и нет!
Я не переживаю – даже рада,
Однажды, незаслуженной наградой
Вошёл ко мне Иисуса яркий свет
И уберёг от смерти, зла и бед.
О, эта сила – Божья благодать!
Познав её, не будешь ты страдать,
Ответив на Его призыв любить
И как Енох всегда пред Ним ходить,
Я в жизнь свою буквально приняла,
И огненной любви Его стрела
Пронзила сердце мне тогда навек,
И вот сейчас я новый человек!
И мне не 50 сегодня, нет,
А лишь всего шесть с половиной лет!
Наталья Созонтова,
Новосибирск, Россия
Родилась, выросла и живу в Новосибирске. К Богу пришла через христианский реабилитационный центр - было 10 лет зависимости от наркотиков. Закончила библейскую школу "Победа" при церкви "Слово жизни". Занимаюсь бизнесом, дышу полной грудью и наслаждаюсь свободой, которую даровал мне мой Бог. e-mail автора:Natali@Sozontova.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 7416 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Свидетельство неумело зарифмованное, а стоило ли,может, лучше было изложить в прозе, поэзия это нечто другое
...
2008-07-14 20:09:17
Не обращайте внимание на Светлану. Обижая менее опытных она самоутверждается и все дальше уходит от Бога. Молитесь за нее. Ваше свидетельство очень трогательное.
Марина Н.
2008-07-18 03:58:45
Самое главное, что Бог возлюбил Вас такой, какая Вы есть. Слава ему за это!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
